EN
Матеріали мають значення: екологічні витрати матеріалів для скульптур
Традиційні та сталі матеріали для скульптур
Бронза, мармур і смола завжди були популярними матеріалами для скульптур завдяки своїй довговічності та естетичному вигляду. Але є й недолік, який не можна ігнорувати. Добування цих матеріалів і їх переробка призводять до значних викидів вуглекислого газу, знищення середовища існування тварин і виснаження природних ресурсів. З іншого боку, митці все частіше звертаються до екологічно чистих альтернатив, таких як вторинні метали та біорозкладний глина. Чим кращі ці альтернативи? Вони, як правило, залишають менший слід у вигляді викидів вуглекислого газу, оскільки нам не потрібно постійно добувати нові ресурси, а також допомагають зменшити кількість відходів на звалищах. Наприклад, переплавлення металу економить близько трьох чвертей енергії, необхідної для виробництва нового металу з сировинної руди. Міжнародне енергетичне агентство зазначає, що перехід на такі екологічні матеріали може значно зменшити навантаження на навколишнє середовище від створення скульптур просто за рахунок загального скорочення використання ресурсів.
Прихований вплив мистецтва на основі піни (пінопласт та флористична піна)
Митцям подобається працювати з матеріалами на основі піни, такими як пінопласт і флористична піна, бо їх дуже легко різати та формувати, що робить їх ідеальними для великих інсталяцій і тих масштабних скульптур з пінопласту, які ми іноді бачимо в галереях. Але за всією цією креативністю ховається темна сторона. Візьмемо, наприклад, пінопласт — він просто залишається у навколишньому середовищі назавжди, адже не розкладається природним чином, потрапляючи в наші океани та поля, де створює серйозні проблеми. Більшість людей не усвідомлюють, наскільки погано стоїть справа з переробкою. За даними Агентства з охорони навколишнього середовища, лише трохи більше 1% усього пінопласту переробляється щороку. Проте деякі прогресивно налаштовані митці почали переходити на екологічніші альтернативи. Декілька скульпторів тепер використовують піни на основі рослин, які розкладаються природним шляхом, тоді як інші експериментують із вторинною деревиною або целюлозною масою. Такий перехід допомагає зберегти художню інновацію, не залишаючи після себе гір токсичних відходів.
Камінь і метал: довговічність проти видобутку ресурсів
Майстри працювали з каменем і металом ще з давніх часів, адже ці матеріали тримаються вічно і чудово виглядають після обробки або формування. У порівнянні з іншими матеріалами вони потребують менше ремонту чи заміни, тому в довгостроковій перспективі створюють менше сміття. Але у цієї історії є й інший бік. Добування сировини з надр Землі не найкращим чином позначається на планеті. Коли компанії видобувають камінь або руду, цілі екосистеми знищуються, забруднюються річки та повітря, а до атмосфери потрапляє величезна кількість вуглекислого газу. Візьмемо, наприклад, видобуток металів: Агентство з охорони навколишнього середовища (EPA) зазначило, що ця галузь є однією з найбільших джерел токсичних викидів у США. Проте деякі творчі особистості починають по-новому дивитися на це питання. Усе більше скульпторів тепер віддають перевагу вторинним матеріалам. Перепризначаючи вже існуючі матеріали, вони зменшують шкоду навколишньому середовищу, яку завдають постійне вилучення нових ресурсів із нашої планети.
Вуглецевий слід виробництва публічного мистецтва
Енергоємні процеси виготовлення
Створення великих скульптур зазвичай потребує енергомістких процесів, таких як лиття та зварювання, які споживають багато електроенергії. Ці методи значною мірою впливають на вуглецевий слід при створенні творів мистецтва для громадських просторів. Візьмемо, наприклад, металеве лиття: коли митці плавлять бронзу чи сталь, їм потрібно розігріти печі до кількох тисяч градусів за Фаренгейтом, і зазвичай для цього спалюють вугілля або природний газ. І цифри говорять самі за себе. Саме лише лиття металу щороку виділяє понад 600 мільйонів метричних тонн CO2, згідно з різними дослідженнями галузі, у тому числі даними державних агентств. Проте тепер митці та виробники шукають більш екологічні альтернативи. Деякі майстерні почали експериментувати з технологіями холодного зварювання, які взагалі не потребують нагріву, тоді як інші тестують сонячні печі для невеликих виливків. Ці інновації, можливо, ще не зможуть повністю замінити традиційні методи, але вони безперечно вказують на майбутнє, у якому монументальне мистецтво не матиме такої великої екологічної ціни.
Транспортні виклики для масштабних робіт
Переміщення важких скульптур — це нелегке завдання, яке залишає значний слід у навколишньому середовищі. Коли великі експонати перевозять з одного місця в інше, вони споживають величезну кількість пального та виділяють чимало шкідливих викидів. Візьмемо, наприклад, масивну інсталяцію «Hollow Men», що знаходиться на території кампусу Каліфорнійського університету в Лонг-Біч. Доставка цієї конструкції була справжнім логістичним кошмаром через її величезні розміри та вагу. Увесь процес також призводить до значного забруднення вуглекислим газом, адже потрібно привозити спеціальну техніку, оскільки звичайні вантажівки не підходять для таких габаритних вантажів. Проте зараз ситуація починає змінюватися завдяки новим технологіям. Деякі компанії експериментують із гібридними вантажівками та навіть повністю електричними моделями для транспортування. Також зростає зацікавленість у використанні залізничних мереж замість автомобільних перевезень. Ці зміни можуть призвести до того, що нарешті вдасться реально знизити екологічну вартість переміщення таких гігантських арт-об'єктів.
Дослідження випадку: Подорож скульптури з граніту через кілька континентів
Візьмімо історію масивної гранітної скульптури, яка подолала кілька континентів, перш ніж опинитися в міському парку. Уся подорож розпочалася на кар'єрі, де видобули камінь, пройшла через різні етапи розрізання та формування й нарешті завершилася прибуттям у пункт призначення після кількох тривалих перевезень. Уважне вивчення шляху показує, скільки вуглекислого газу виділяється під час транспортування важких художніх творів по всьому світу, особливо порівнюючи морські перевезення з авіа, що споживають величезну кількість пального. Те, чого ми навчилися, простежуючи ці маршрути, свідчить про те, що художники та містобудівники мають інакше думати про вибір матеріалів. Замість імпорту каменів з іншого кінця світу, можливо, цілком підійдуть місцеві. А ті великі скульптури? Можливо, їм варто залишатися ближче до дому, а не переїжджати з країни в країну. Міста, які хочуть встановити публічне мистецтво, зможуть заощадити як кошти, так і природні ресурси планети, враховуючи ці практичні альтернативи з самого початку.
Специфічні для місця екологічні порушення
Вплив постійних споруд на екосистему
Встановлення постійних скульптур часто змінює місцеві екосистеми таким чином, про який люди не завжди замислюються. Художні твори виглядають чудово, але вони порушують середовища існування, коли ми привносимо сторонні матеріали та змінюємо рельєф місцевості. Візьмемо, наприклад, великі скульптури з пінопласту, які іноді розміщують у чутливих районах. Вони фрагментують середовища проживання та порушують життя рослин і тварин, що там живуть. Деякі дослідження показують, що менші скульптури або ті, що виготовлені з матеріалів, які розкладаються природним шляхом, допомагають зменшити ці проблеми. Все більше митців починають обирати місця, які гармонують із навколишнім середовищем, замість того, щоб протидіяти йому. І багато хто тепер переходить на екологічніші матеріали. Ідея дуже проста: створювати мистецтво, яке вписується в природу, а не руйнує її.
Тимчасові виставки проти довготривалих слідів
Екологічна ціна тимчасових виставок тримається довше, ніж багато хто уявляє, іноді зрівнюючись або навіть перевершуючи слід, який залишають постійні експозиції. Так, вони не залишають постійних слідів на ландшафті, але вся ця робота з підготовки, демонтажу після закінчення та утилізації матеріалів, які більше нікому не потрібні, створює реальні проблеми для довкілля й призводить до великої кількості сміття. Дослідження показують, що короткотривалі виставки насправді утворюють чимало відходів, головним чином через те, що багато організаторів використовують одноразові матеріали для всього — від рекламних банерів до вітрин. Проте деякі музеї та галереї починають протидіяти цій тенденції. Усе більше закладів вдаються до використання б/у матеріалів, орендується обладнання замість покупки нового й проектують виставки з урахуванням можливості повторного використання ще на початковому етапі. Такий підхід допомагає скоротити кількість відходів, дозволяючи закладам проводити цікаві виставки, не перевантажуючи при цьому бюджет.
Парадокс стаканчика Solo: мистецтво на тему відходів створює відходи
Мистецтво, створене зі сміття, наприклад скульптури, зроблені повністю зі стаканчиків Solo, створює справжню дилему. З одного боку, ці твори змушують людей замислитися над проблемами сміття, з якими ми стикаємося щодня. Але зауважують деякі, такі самі інсталяції можуть фактично породжувати більше відходів, ніж допомагають їх зменшити. Глядачі таких експозицій часто не можуть зрозуміти, чи є саме мистецтво екологічним, чи просто ще однією формою забруднення. Митці, які прагнуть посиленої екологічної пропаганди, не ускладнюючи ситуацію, останнім часом почали експериментувати з різними підходами. Деякі збирають уже використані матеріали для своїх проектів. Інші створюють твори, які після виставки можна повернути до контейнерів для переробки. Кілька навіть виготовляють композиції, призначені для природного розкладання протягом місяців або років на вулиці. Мета полягає не лише в обговоренні проблеми відходів, а й у їхньому практичному переживанні на кожному етапі творчого процесу.
Інновації в екологічному скульптурному мистецтві
Біорозкладні матеріали: від піни-глини до міцелію
Художники все частіше звертаються до біорозкладних матеріалів, шукаючи екологічніші способи створення скульптур. Серед них особливо виділяються піна-глина та міцелій — це екологічні альтернативи, які водночас добре працюють у художньому плані. Наприклад, піна-глина дозволяє скульпторам реалізовувати творчі ідеї, адже вони знають, що їхні роботи з часом самостійно розкладуться, зменшуючи кількість відходів на полигоні. Деякі митці почали експериментувати з міцелієм — речовиною грибкового походження — щоб створювати деталізовані твори, які буквально згниють через певний час. Такий підхід цілком відповідає сучасним прагненням багатьох творців — екологічній відповідальності без компромісів щодо якості чи оригінальності. Крім того, використання таких матеріалів відкриває нові можливості для тимчасових інсталяцій та робіт на відкритому повітрі, які не залишають постійних проблем із сміттям.
Кінетичні інсталяції з сонячним живленням
Кінетичні скульптури, що працюють від сонячної енергії, змінюють наше уявлення про зелене мистецтво, поєднуючи креативність із рішеннями чистої енергії. Принцип їхньої роботи досить цікавий — вони збирають сонячне світло за допомогою панелей протягом дня, а потім використовують накопичену енергію для руху окремих частин уночі або щоразу, коли заряду достатньо. Останнім часом з'явилися деякі дивовижні проекти, наприклад, великі рухомі твори мистецтва, встановлені на дахах будівель у містах Європи. Навколо них збираються люди, обговорюючи як художню цінність таких об'єктів, так і те, як вони змушують замислитися над власним впливом на планету. Оскільки сонячні технології постійно вдосконалюються, митці знаходять нові способи інтегрувати це поновлюване джерело в свої роботи. Можливо, найближчим часом ми побачимо ще більше інтерактивних інсталяцій, які не лише вражають візуально, але й сприяють поширенню усвідомлення важливості охорони довкілля, не вдаючись при цьому до нав’язливого навчання.
Скульптури штучних рифів: поєднання мистецтва та збереження природи
Коли художники починають будувати рифи під водою, на перетині творчості та збереження природи відбувається дещо дивовижне. Ці штучні конструкції нагадують справжні коралові утворення й насправді допомагають популяціям риб відновитися після багатьох років пошкоджень через рибальство та забруднення. Візьмемо, наприклад, ті знамениті затоплені статуї поблизу узбережжя Мексики, які з часом стали домівкою для безлічі морських істот. Навколишній район тепер кипить життям, якого там раніше не було. Особливість цього підходу полягає в поєднанні краси та функціональності. Замість того щоб просто висіти в галереях, мистецькі твори розміщуються в океані, де виконують подвійну функцію — відновлюють пошкоджені середовища істотного проживання, а також навчають людей про морське середовище через безпосередній досвід, а не лише за допомогою підручників.